Авторська стаття "Громадські музеї Львівщини: історія та сучасність"

"Музеї є результатом унiкальних культурних досягнень. Вони мають специфiчне завдання, яке жодна iнша установа не може в них вiдiбрати: вони були створенi для того, аби допомогти всiм зацiкавленим краще зрозумiти себе та своє мiсце у цьому свiтi. Музеї мають додати нашим поглядам iншої перспективи i тим самим уможливити глибше розумiння себе та iнших."

Фрiдрiх Вайдахер,
сучасний австрiйський музеолог

Відтоді, як існують музеї, вони не тільки несуть знання, а й своїми багатими та унікальними колекціями відтворюють національний характер народу, його культуру, традиції, відповідають на численні запитання минулого і сучасного. Носіями такої інформації є державні музеї, а також музеї, які працюють на громадських засадах.
   Закон України "Про музеї та музейну справу" від 29 червня 1995 року констатує, що "музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріяльної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини" [1].
   Це положення Закону всебічно співвідноситься з нормами Кодексу професійної етики ІКОМ (Міжнародної ради музеїв), який ухвалено на ХV Генеральній асамблеї у Буенос-Айресі 4 листопада 1986 року. У статті 3 Статуту Міжнародної ради музеїв "музей" визначається як "постійна, некомерційна установа, покликана служити суспільству й сприяти його розвиткові, доступна широкій публіці і котра займається придбанням, зберіганням, дослідженням, популяризацією та експонуванням матеріяльних свідчень про людину та її життєве середовище для вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб" [2]. Сьогодні в Україні працює понад чотири тисячі громадських музейних закладів [3]. Це свідчить про те, що музейна справа, здійснювана силами громадськості, набула чималого наукового, освітнього і виховного значення. Мало того, громадські музеї, які виникають далеко від обласного центру, іноді стають чи не єдиним осередком пізнання та виховання для молоді.
   В ориґінальних речових і документальних матеріялах, духовних оберегах минулого і сьогодення громадські музеї на основі музейних пам'яток досліджують, документують події, що відбувалися чи відбуваються у багатовіковій історії України. Львівщина займає одне з провідних місць за кількістю музеїв і музейних кімнат на громадських засадах. Їх створюють при різних організаціях: державних та громадських; на підприємствах, в установах, у вищих, середніх і спеціяльних навчальних закладах на основі рішення громадських організацій і адміністрації за підтримки та методичної допомоги державного музею.
   Діяльність громадських музеїв Львівщини спрямовує і координує Науково-методичний відділ музейного будівництва Львівського історичного музею (ЛІМ). Це єдина установа Львівської області, де зібрано наукову документацію та інформацію про громадські музеї краю. Саме Львівський історичний музей (директор Богдан Чайковський) є методичним центром для державних історичних і краєзнавчих музеїв західного реґіону України та громадських музейних закладів області.
   У Науково-методичному відділі ЛІМу (завідувачка Люся Перейма) ведеться аналіз щорічних звітів, готуються і розсилаються інформаційні огляди з основних напрямів фондової, науково-дослідної, експозиційної та виставкової діяльності музеїв західного реґіону, постійно поповнюється бібліографічна картотека з питань музеєзнавчої та краєзнавчої літератури, ведеться робота зі студентами львівських вищих навчальних закладів та інших вишів України. При тому особливу увагу звернено на професійну підготовку аматорів краєзнавства, надання їм безпосередньої методичної та практичної допомоги. Науково-методична діяльність Львівського історичного музею, спрямована на допомогу краєзнавцям, розпочалася ще в середині 1950-х років, коли вчителі історії почали звертатися у ЛІМ за експонатами для шкільних музеїв. Тоді науковці Музею розробили "Інструкцію на допомогу шкільним історико-краєзнавчим гурткам для вивчення історії села та збору музейних матеріялів". Наказ Управління культури № 184 1961 року "Про створення самодіяльних народних музеїв" сприяв розширенню музейної мережі в області [4]. Наукові працівники ЛІМу виїжджали в міста і села області для надання практичної допомоги багатьом ентузіястам у створенні та побудові експозицій громадських музеїв, налагодженні обліку музейних предметів і збереження фондів.
   15 лютого 1965 року Міністерство культури колишнього СРСР затвердило "Типове положення про народні музеї", в якому зазначено, що "Народний музей є культурно-освітньою установою, створеною з ініціятиви і при безпосередній участі трудящих на громадських засадах". У документі відзначалося, що безпосереднє науково-методичне керівництво народним музеєм здійснює обласний музей. Положення чітко визначало умови, необхідні для створення музею, права й обов'язки краєзнавчого активу, окреслювало коло завдань, пов'язаних з організацією пошукової та експозиційної роботи [5]. Це був перший офіційний документ, який регулював створення та діяльність музейних закладів на громадських засадах.
   Зростання краєзнавчого руху 1960-х років спонукало до створення науково-методичних відділів народних музеїв. Відповідно до наказу Міністерства культури Української РСР і наказу Львівського обласного управління культури № 40 від 13 лютого 1967 року "Про дальший розвиток мережі народних музеїв та поліпшення їхньої діяльності" для надання практичної і методичної допомоги народним музеям області та для організації і створення їх у кожному селі, Наказом № 22 від 25 лютого 1967 року у Львівському історичному музеї було створено методичний відділ народних музеїв [6]. Народними називали тоді всі музейні заклади, які працювали на громадських засадах.
   Відповідно до Постанови Колеґії Міністерства культури УРСР від 10 серпня 1971 року "Про мережу та роботу народних музеїв і музейних кімнат Української РСР" у 1972 році були створені методичні відділи при всіх обласних історичних та краєзнавчих музеях України. 20 вересня 1973 року Міністерство культури Української РСР затвердило "Положення про методичний відділ музейних закладів на громадських засадах при обласному історичному, краєзнавчому музеї". Відповідно до змісту і форми роботи, передбачених цим документом, Методичний відділ при Львівському історичному музеї координував діяльність, спрямовану на розширення мережі громадських музеїв Львівщини; вивчав експозиційну, науково-дослідну, науково-освітню та інші форми роботи музеїв; розглядав і рецензував тематико-експозиційні плани народних музеїв і музейних кімнат; надавав допомогу в побудові експозицій музейних закладів; проводив консультації з питань організації обліку та збереження музейних фондів.
   Наукові працівники Відділу зосередили свою роботу на підготовці методичної літератури для музейних активістів, виданні буклетів та плакатів, які популяризували роботу найкращих громадських музеїв області. Своїми знаннями та вмінням музейним аматорам і краєзнавцям Львівщини допомагали Марія Ожицька, Данило Безгребельний, Станіслав Бужанський, Іван Симчич, Володимир Пашук, Алла Крутоус та інші науковці, які в різні часи працювали у Відділі музейних закладів на громадських засадах Львівського історичного музею [7].
   У 70 - 80-х роках ХХ ст. мережа громадських музейних закладів на Львівщині продовжує зростати. Станом на 1 січня 1972 року на державному обліку в Управлінні культури було зареєстровано 67 музеїв і музейних кімнат, у 1973 році - 80, у 1974 р. - 85, у 1975 р. - 94, у 1978 р. - 122, у 1979 р. - 145, а в 1980 р. - уже 224. Постановами Колеґії Міністерства культури УРСР від 26 січня 1968 р., 4 липня 1969 р., 29 лютого 1972 р. "Про присвоєння найменування "Народний музей" музеям республіки, створеним на громадських засадах" 15-м найкращим музеям Львівської області, які досягли значних успіхів у створенні експозицій, зібрали значну кількість ориґінальних пам'яток матеріяльної та духовної культури українського народу, а також мали відповідні приміщення та обладнання для збереження фондів і показу зібраних колекцій, було надано звання "Народний".
   Серед них - Бродівський історико-краєзнавчий музей; Кам'янка-Бузький районний музей; Історико-краєзнавчий музей с. Словіти Золочівського р-ну; Літературно-меморіальний музей Маркіяна Шашкевича в с. Підлиссі Золочівського р-ну; Музей історії військ Прикарпатського військового округу та Музей-аптека " Під чорним орлом" у м. Львові.
   Подальшому розвитку громадського музейного будівництва на Львівщині сприяли наказ міністра культури Української РСР від 17 вересня 1974 року "Про стан та заходи до поліпшення діяльності музейних закладів на громадських засадах" і ухвалення Колеґією Міністерства культури Української РСР "Типового положення про музей на громадських засадах" (25 вересня 1978 року). У Положенні вказувалося, що "Громадський музей є культурно-освітнім закладом, котрий цілеспрямовано збирає, зберігає та експонує предмети матеріяльної і духовної культури, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу цінність" [8]. Зокрема, у Положенні тепер був спеціяльний розділ - "Облік і забезпечення збереження фондів". Ідеологічний тиск на заклади культури середини 1980-х років позначився і на самодіяльному музейному будівництві. Про це свідчать численні "музеї В. Леніна", "атеїзму", "бойової", "трудової" і "комсомольської" слави. У 1985 році з 494 громадських музеїв Львівщини 309 мали ідеологічний характер, а 57 містилися у культових спорудах.
   Глибинні процеси переосмислення і розбудови всього суспільного життя на принципово нових, демократичних засадах кінця 1980-х років, певна річ, не могли не торкнутися і краєзнавства, як одного із суттєвих проявів громадської, суспільно-політичної діяльності. Вони переважно й визначають сьогодні характер стану і розвитку музейної справи на Львівщині. По-перше, тимчасово припинилося створення нових громадських музеїв у кожному населеному пункті, по-друге, розпочалося переоформлення і перепрофілювання уже існуючих музейних установ. Змінилася і удосконалилася мережа громадських музейних закладів. Практично в усіх містах і районах області перестали існувати численні "музеї" і "музейні кімнати Леніна". У 1990 році було розформовано або перепрофільовано близько двох сотень громадських музеїв, експозиції яких мали історично спотворений, антинауковий характер. Це стосується "музеїв Жовтневої революції", кутків "інтернаціональної дружби", "наукового атеїзму", музеїв, присвячених одіозним діячам тоталітарного режиму.
   Якщо в 1989 році на державному обліку в системі Міністерства культури Української РСР у Львівській області налічувалося 538 громадських музеїв і музейних кімнат, - це найбільша кількість музейних закладів на громадських засадах за всю історію музейного будівництва на Львівщині, - то станом на 20 лютого 1991 року їх було вже 227. Перестали існувати фактично не музеї, а те, що ніколи й не відповідало поняттю музейної установи, що дискредитувало її істинну суть.
   Докорінно змінився стан музеїв, експозиції яких містилися у приміщеннях закритих церков і костьолів. На початок 1989 року таких музейних установ було понад 60. Здебільшого це були музеї атеїзму, виставкові зали, картинні галереї або постійні виставки дитячої творчості. 16 листопада 1990 року Міністерство культури УРСР затвердило нове "Типове положення про музей, який працює на громадських засадах". Відповідно до цього Положення основними критеріями для створення, а отже, і повноцінного функціонування громадського музею є наявність: 1) зібраних і зареєстрованих в інвентарній книзі музейних предметів i колекцiй, на основі яких може бути збудована повноцінна експозиція; 2) приміщення і оснащення, яке забезпечує збереження музейних колекцій і умови для їх показу; 3) активу краєзнавців, здатного вести роботу музею на громадських засадах; 4) джерел фінансування музею, забезпечення діяльності організаціями, що ухвалюють рішення про створення громадського музею. Важливою є системна і комплексна підготовча робота по комплектуванню фондів, їх вивченню, збереженню та популяризації.
   За цим Положенням найкращим громадським музеям звання "Народний музей" надають Колеґії обласних управлінь культури. Передбачено введення у цих музеях штатної одиниці завідувача, якому встановлюється платня на рівні мінімального окладу завідувача відділу музею, віднесеного до ІV категорії.
   1992 року майже всі культові споруди на Львівщині, в яких містилися громадські музеї, були повернуті релігійним громадам. Ориґінальні пам'ятки, що в них зберігалися, передані в школи або культосвітні заклади. Частина музейних предметів загинула у вирі бурхливих подій, але більшість з них потрапила у фонди Львівського історичного музею [9].
   Перестали існувати численні музеї атеїзму, а пам'ятки культового призначення повернуто парафіянам. Щодо виставкових зал і так званих "сільських картинних галерей", яких було найбільше, то вони, зрештою, ніколи й не функціонували як музеї - лише займали приміщення церкви або костьолу. Згідно з рекомендаціями Науково-методичного відділу музеєзнавства Міністерства культури України, в останнє десятиріччя ХХ ст. почалася переатестація громадських установ на засадах історичної об'єктивності їх експозицій, відповідності загальнолюдським вартостям, сучасній концепції національно-культурного відродження краю.
   Демократичні зміни кінця 90-х років ХХ ст. активізували творчий пошук музейних працівників, науковців і краєзнавців Львівщини на створення нових експозицій, виставок і музеїв на матеріялах, які висвітлювали маловідомі "закриті" сторінки в історії українського народу. Архівні документи, наукові видання останніх років, краєзнавчі матеріяли і періодика надали можливість відкрито вивчати, досліджувати і популяризувати героїчний подвиг Українських Січових Стрільців (УСС); діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА); трагічну долю їхніх керівників Євгена Коновальця, Степана Бандери, Олекси Гасина, Романа Шухевича ("Тараса Чупринки"); діяльність провідників репресованої у 1946 році Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Митрополита Андрея Шептицького і Патріярха Йосифа Сліпого; нищення української інтеліґенції у 1933 - 1937 роках і сотень тисяч учасників національно-визвольних змагань українського народу, депортованих прислужниками тоталітарної системи в 1939 - 1941, 1944 - 1950-х роках.
   24 серпня 1991 року збулася мрія мільйонів українських патріотів - позачергова сесія Верховної Ради України ухвалила історичний документ - Акт проголошення незалежності України. Розбудовуючи Українську державу, ми дедалі більше звертаємося до історичного минулого й особистостей, які закладали підвалини нашого сьогодення. Для належного пошанування, наукового вивчення і популяризації музейними засобами історії національно-визвольних змагань України на Львівщині в 1990 - 2007 роках створено й відкрито 60 нових громадських музеїв і музейних кімнат різних профілів, в експозиціях яких відтворено найзначніші події відновлення державності українського народу в 1917 - 1991 роках, увічнено життя і діяльність визначних громадських, політичних і військових діячів, чиї імена в радянські часи неможливо було зустріти на сторінках багатотомних енциклопедій, або інформація про них була сфальсифікована. Серед цих закладів - Музей Митрополита Андрея Шептицького і Музей 1-ї Української Дивізії Української Національної Армії в СШ № 34 ім. М. Шашкевича (м. Львів); Музей героїні національно-визвольних змагань України Ольги Басараб (СШ № 49, м. Львів); Музей історії медицини Галичини ім. Мар'яна Панчишина (м. Львів); Музей історії споживчої кооперації Львівщини (м. Львів), Музейна кімната пам'яті політичного діяча і правозахисника В'ячеслава Чорновола (м. Дрогобич); Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Трускавець); Музей історії визвольних змагань (с. Дорожів Дрогобицького р-ну); Музей історії учительства й освіти Дрогобиччини (с.Лішня Дрогобицького р-ну); Музей леґендарного Провідника ОУН Степана Бандери (ЛДАУ, м. Дубляни Жовківського р-ну); Історико-краєзнавчий музей смт Добротвора Кам'янка-Бузького р-ну; Музей національно-визвольних змагань (с. Чуква Самбірського р-ну); Музейна кімната отця Осипа Лещука, священика і письменника, закатованого 1949 року у сталінських таборах під Полтавою (с. Стаївка Сокальського р-ну); Музей-садиба Степана Бандери (с. Воля Задеревацька Стрийського р-ну); Музей-садиба видатного військово-політичного діяча, полковника і керівника головного Військового штабу УПА Олекси Гасина-"Лицаря" (с. Конюхів Стрийського р-ну), Музей визвольної боротьби ОУН і УПА (с. Кавсько Стрийського р-ну), Музейна кімната Провідника ОУН і УПА Зеновія Гойсака (смт Дашава Стрийського р-ну) та інші.
   Станом на 1 вересня 2007 року працівники Науково-методичного відділу музейного будівництва Львівського історичного музею зареєстрували 118 музеїв та музейних кімнат на громадських засадах у мережі Управління культури і туризму Львівської облдержадміністрації системи Міністерства культури і туризму України (79 музеїв діє у містах області, 39 - у селах). Сімнадцять громадських музеїв удостоєні почесного звання "Народний музей". Різноманітний профільний склад музейної мережі Львівщини. Профіль музею визначає характер колекції основного фонду музейних предметів, що в ньому зберігаються.
   За профілями громадські музеї Львівщини, поділяються на: 1) музеї історичного профілю: історії - 19, історико-краєзнавчі - 32, етнографії - 16, археологічні - 1, 2) музеї краєзнавчого профілю - 4, 3) мистецькі - 12, 4) літературні - 8, 5) літературно-мистецькі - 3, 6) меморіальні - 7, 7) технічні - 7, 8) природничі - 4, 9) медичні - 3, 10) релігійні - 2.
   Діяльність музейних закладів на громадських засадах ґрунтується на конкретних пам'ятках історії та культури. У фондах громадських музеїв Львівщини сьогодні налічується понад 250 тисяч одиниць збереження. Різноманітні форми роботи музеїв: оглядові й тематичні екскурсії, лекції і бесіди, літературні та мистецькі вечори, зустрічі з видатними діячами культури, знатними краянами, пересувні виставки, конференції і конкурси, виготовлення буклетів для відвідувачів і репрезентації краєзнавчої літератури, відповідна реклама в засобах масової інформації стали основою залучення до громадських музеїв у 2004 році 120-ти тисяч відвідувачів, а в 2007 - понад 220 тисяч. З року в рік мережа громадських музейних закладів розвивається. Під експозиції цих установ широко використовуються приміщення Народних домів, середніх, спеціяльних і вищих навчальних закладів, бібліотек.
   Громадські музеї Львівщини провадять велику науково-освітню та обліково-фондову роботу. У нових історичних обставинах, в умовах незалежної України основна увага музейних активістів звернена на вдосконалення змісту і форм музейних експозицій та виставок, наукову структуру та їхнє сучасне архітектурно-мистецьке вирішення. Створення нових виставок дає можливість не тільки продемонструвати цікаві та унікальні пам'ятки із фондів музеїв, а й залучити до них нових відвідувачів.
   Найкращі громадські музеї здобувають звання "Народний музей". Народний - це громадський музей, який досяг значних успіхів у формуванні та збереженні Музейного фонду України, популяризації пам'яток історії, культури, природи на основі збиральницької, науково-дослідної, краєзнавчої і туристичної діяльності. Атестацію громадських музеїв на надання або підтвердження звання "Народний музей" провадять для подальшого піднесення значимості музейної роботи, упорядкування мережі громадських музеїв, які стоять на державному обліку, удосконалення профільної структури, змісту роботи музеїв, підвищення рівня обліку та збереження музейних предметів, проведення інвентаризації фондів, виявлення у музеях матеріялів, що становлять історичну, мистецьку цінність, узяття їх на державний облік.
   Загальну організацію і контроль за проведенням атестації у Львівській області проводить Управління культури і туризму облдержадміністрації. Організаційно-методичним центром з проведення атестації громадських музеїв є Львівський історичний музей як науково-методичний центр музейної роботи західного реґіону України.
   Львівський історичний музей подає пропозиції щодо складу обласної атестаційної комісії, до якої залучаються представники відділів культури міських та районних державних адміністрацій та музейні фахівці.
   За роки незалежності України Управління культури Львівської облдержадміністрації надало почесне звання "Народний музей" дев'ятьом громадським музеям, зокрема у Львові - Музеєві історії Академії ветеринарної медицини ім. С. Ґжицького (тепер Національний університет ветеринарної медицини та біотехнології ім. С. Ґжицького), Музеєві метрології та вимірювальної техніки, Музеєві історії Львівського юридичного університету (тепер Львівський університет внутрішніх справ), Музеєві етнографії та народного побуту в ЗОШ І - ІІІ ст. № 80; Музеєві образотворчого мистецтва школи-інтернату м. Соснівки (м. Червоноград); Літературно-мистецькому музеєві У. Кравченко та М. Устияновича (м. Миколаїв); Музеєві народознавства с. Бишева Радехівського р-ну; Музеєві визвольної боротьби ОУН і УПА в с. Кавську Стрийського р-ну; Етнографічному музеєві "Бойківщина" в м.Турці. Справжні громадські музеї успішно функціонують тільки там, де до їхнього створення підходять концептуально, чітко уявляючи конкретну мету, наукові завдання. Унаслідок створення своєрідної системи переростання шкільних музеїв у музеї громадські, останніх - у народні, а народних - у відділи державних музеїв зростає і розвивається мережа державних музеїв.
   Статус державного музею є найвищим ступенем визнання для громадського музею. Серед найкращих громадських музеїв, які поповнили мережу державних музейних закладів Львівщини, є:

  • Народний літературно-меморіальний музей Маркіяна Шашкевича в с. Підлиссі Золочівського р-ну (тепер відділ Львівської галереї мистецтв, - директор М. Особа);
  • Бродівський історико-краєзнавчий музей ( директор - В. Стрільчук);
  • Сокальський художній музей героїв Космосу (тепер Музей "Людина. Земля. Всесвіт", директор - В. Покотюк).
  • Історико-краєзнавчий музей села Кульчиць Самбірського р-ну (став державним у 1994 р.; директор - Б. Сидор).
  • Громадський меморіальний музей Євгена Коновальця у селі Зашкові Жовківського р-ну (з 1993 року є відділом Львівського історичного музею; директор - Б. Мотник).
  • У 1996 р. статус державного отримав Історико-краєзнавчий музей м.Винник (директор - І. Тимець).

   Громадський музей сьогодні - не тільки храм історико-культурного надбання народу, а й живий організм, якому притаманні рух, пошук, творча енергія. Він є орієнтиром і своєрідним об'єднувальним чинником історичного, літературного та мистецького процесу в реґіоні. Зважаючи на невтомну збиральницьку, дослідницьку та охоронну працю музейників, уряд України визнав одним із пріоритетних напрямів своєї діяльності збереження історико-культурної спадщини та розбудову музейної галузі. Музейну справу в Україні сьогодні реґламентують Закони України:

  • "Про музеї та музейну справу" (29. 06. 1995 р. № 249/ 95-ВР).
  • "Про охорону культурної спадщини" (08. 06. 2000 р. № 1805-ІІІ).
  • "Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв". Наказ Міністерства культури і мистецтв України від 30. 04. 1996 р. № 220.
  • "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей". Закон України від 21. 09.1999 р. № 1068-ХІV.
  • Положення про Музейний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20. 07. 2000 р. № 1147.
  • "Перелік музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій, де зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України". Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29. 11. 2000 р. № 1766.
  • "Про затвердження переліку музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України". Постанова Кабінету Міністрів України від 2. 02. 2000 р. № 209 " та інші документи [10]. Україна є членом міжнародної Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988 р. № 6673-ХІ).

   Щороку 18 травня, за рішенням ХІI Генеральної Асамблеї Міжнародної ради музеїв (ІКОМ), відзначаємо Міжнародний день музеїв. У 2002 році в громадському і культурному житті України з'явилася програма "Музеї України", основним завданням якої є налагодження інформаційної та матеріяльної підтримки українських музеїв. Для популяризації української культури, історії, традицій 2004 року в Києві засновано науково-популярний журнал "Музеї України" (керівник програми і шеф-редактор журналу - Віктор Тригуб). З ініціятиви народного Президента України Віктора Ющенка 2006 року в Києві створено Український інститут національної пам'яті, завданням якого є координація діяльності всіх інституцій влади, спрямованої на створення музеїв, вивчення історичних фактів і подій минулого, виховання у молоді гордості й поваги до наших предків, їхніх традицій.
   Кожен громадський музей Львівщини має своєрідний досвід роботи, свої ідеї та методи. Ці музеї володіють різноплановими історичними, археологічними, етнографічними колекціями. Але, на жаль, ознайомитися з ними може невелика кількість охочих. Ця проблема пов'язана з тим, що громадські музеї, зазвичай, містяться далеко від туристичних центрів. Тому гостро постає питання розробити нові цікаві туристичні маршрути з включенням громадських музеїв, які, вочевидь, зацікавлять національного та іноземного туриста.
   Наприклад, маршрут Дрогобич - Самбір - с. Кульчиці дав би можливість ознайомитися не тільки з багатою історією старовинних міст Дрогобича і Самбора, але й з цікавими музеями: краєзнавчим "Дрогобиччина" у Дрогобичі, Музеєм історії учительства й освіти Дрогобиччини в Лішні, історико-етнографічним "Бойківщина" і Мистецько-меморіальним музеєм визначного українського режисера Леся Курбаса в Самборі, чудовим Музеєм Петра Сагайдачного в рідному селі гетьмана Кульчицях Самбірського району. Таких цікавих маршрутів можна створити чимало. У самому Львові, крім уже традиційних екскурсійних маршрутів, туристів могли б зацікавити громадські музеї історії вишів, природничі музеї ЛНУ ім. І. Франка, або медичні музеї міста, технічні музеї промислових підприємств чи етнографічні музеї шкіл. Тим паче, що ці музеї не тільки несуть цікаву інформацію, а й роблять це безкоштовно. Безперечно, у цьому аспекті відразу виникає проблема видання каталогів громадських музеїв, путівників, афіш, поштівок і т. ін., що неможливе без тісних контактів та підтримки громадськості, залучення меценатів і бюджетного фінансування. Аналіз функціонування громадських музейних закладів Львівщини показав, що вони у своїй діяльності зустрічаються з багатьма проблемами. Насамперед - це відсутність приміщення під музейні фонди, недостатня матеріяльно-технічна база, труднощі з проведенням реставраційно-ремонтних робіт, відсутність діяльної системи підвищення кваліфікації активу громадських музеїв. Саме такими причинами пояснюється часто некваліфікований підхід музейних аматорів до комплектування, обліку, охорони й використання експозиційно-фондових матеріялів, організації освітньо-масової роботи та її рекламування серед населення. Надзвичайно гострою є проблема музейних кадрів. Серед краєзнавців, які виконують обов'язки громадських директорів та зберігачів фондів, є люди, зайняті в різних галузях. Тому, не маючи професійної підготовки, основну увагу вони приділяють комплектуванню музейних предметів та їх збереженню. А таким напрямам діяльності, як вивчення, дослідження та популяризація музейних зібрань надається значно менше значення. Тому часто трапляються несистематизовані колекції, неописані відповідно до вимог музейної практики, предмети, непрофесійно побудовані експозиції тощо. Фонди громадських музеїв практично не вивчені, а тому недоступні для широкого кола науковців.
   Співробітники Науково-методичного відділу музейного будівництва Львівського історичного музею надають методичну допомогу колеґам-аматорам: ведуть роз'яснювальну роботу, унікальні музейні пам'ятки ставлять на облік у державному музеї, проводять наради-семінари, готують матеріяли для засобів масової інформації. Але цим проблеми громадських музеїв не вичерпуються. Шкільні музеї, проводячи величезну за обсягом пошукову роботу, нагромаджуючи унікальну краєзнавчу інформацію з використанням її у навчально-виховному процесі, не завжди мають змогу зберегти зібране через відсутність приміщення, влаштувати виставку або експозицію. Музейні цінності псуються через брак коштів на їх утримання. Музеї не обладнані комп'ютерами. Велика плутанина існує у системі реєстрації музейних предметів і фондів. Процедуру офіційної реєстрації здійснили тільки деякі університетські музеї. Не зареєстровані зібрання шкільних музеїв. Така сама ситуація у більшості музеїв інших відомств, підприємств та установ. Відповідно до Положення про державну реєстрацію, перереєстрацію та облік музеїв, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від 30 квітня 1996 року № 220, усі створені громадські музеї, що не є юридичними особами і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах, а також музеї, які діють на правах філіалів, автономних відділів музеїв, беруться на облік у місцевих органах культури та Міністерства культури і туризму України на підставі заповнення уніфікованого паспорта. Взяття музею на облік засвідчується печаткою і підписом відповідного органу культури. Чималим недоліком у роботі багатьох громадських музеїв області є відсутність інвентарних книг обліку музейних фондів, у яких фіксується детальна реєстрація усіх музейних предметів (назва, короткий опис, стан збереження тощо). Особливо це стосується новостворених музеїв. Не всі музейні предмети мають інвентарні номери.
   Важливою є проблема збереження унікальних пам'яток, які зберігаються в експозиціях та фондосховищах музеїв. Відсутність належних умов зберігання, відповідного температурно-вологісного режиму веде до їх псування, а з часом - знищення. За браком коштів більшість музеїв не має охорони або сигналізації, заґратованих вікон тощо, а це обмежує збір цінних музейних предметів, організацію цікавих виставок та експозицій. Головною ж проблемою діяльності громадських музеїв Львівщини є відсутність належного фінансування та правова незахищеність. На жаль, після ухвалення Закону України " Про музеї та музейну справу" не було розроблено документів, які реґламентували б діяльність громадських музеїв. Громадським музеям бракує кваліфікованих менеджерів і маркетологів, котрі можуть запропонувати і втілити моделі виживання музеїв у сучасних умовах.
   Громадські музеї сьогодні є окрасою кожного міста і села Львівщини. Певна річ, усі вони не рівноцінні. Є серед них музеї, які своїми унікальними колекціями відомі далеко за межами України. Серед них: Народний музей-аптека "Під чорним орлом" (керівник Любов Роздобудько), Народний музей метрології та вимірювальної техніки (керівник Василь Друзюк), Музей історії пожежної справи (керівник Микола Бондар), Музей історії медицини Галичини ім. Мар'яна Панчишина (керівник Олександр Канчалаба), Зоологічний музей ЛНУ ім. І. Франка (керівник Ігор Шидловський), Мінералогічний музей ім. академіка Євгена Лазаренка ЛНУ ім. І. Франка (керівник Ірина Манчур), Палеонтологічний музей ЛНУ ім. І. Франка (керівник Ольга Волошиновська), Археологічний музей Львівського національного університету ім. І. Франка (керівник Ярослав Погоральський), Музей-садиба Степана Бандери у Волі Задеревацькій (керівник Михайло Балабанський), Народний музей "Бойківщина" (керівник Руслана Вовчанчин) та інші. Є громадські музеї, про які мало хто знає, але ж з якою любов'ю оформлені їхні експозиції! І очолюють їх, зазвичай, талановиті люди, які всім серцем люблять рідний край і своє життя присвятили краєзнавству.
   Це завдяки їм на Львівщині сьогодні функціонують такі цікаві музеї, як Народний музей хліба Покрови Пресвятої Богородиці (керівник Руслана Сидоряк), Музей історії споживчої кооперації Львівщини (керівник Любомира Баб'як), Музей Ольги Басараб (керівник Леся Галамушко), Музей Митрополита Андрея Шептицького (керівник Ігор Федик), Музей ВАТ " Львівгаз" (керівник Анелія Крилишина), Історико-краєзнавчий музей м. Борислава (керівник Галина Спас), Музей міста-курорту Трускавця (керівник Любов Константинова), Музей Тараса Шевченка в м. Червонограді (керівник Марія Добреля), Історико-краєзнавчий музей у с. Градівці (керівник Іван Яценко), Музей історії учительства й освіти Дрогобиччини в с. Лішні (керівник Любомир Ліщинський), Історико-краєзнавчий музей у с. Бортниках (керівник Степан Креґембільд), Музей "Шашкевич і Золочівщина" (керівник Людмила Поцілуйко), Історико-краєзнавчий музей смт Добротвора (керівник Йосип Брикайло), Народний музей історії Судової Вишні (керівник Тетяна Костяк), Народний музей народознавства у с. Бишеві (керівник Володимир Коваль), Краєзнавчий музей села Нижня Вовча (керівник Стефанія Михалевич), Народний музей визвольної боротьби ОУН і УПА у с. Кавську (керівник Зеновій Кочмарський), Музей академіка Філарета Колесси в с. Ходовичах (керівник Лариса Батіг), Історико-етнографічний музей " Яворівщина" у Яворові (керівник Наталія Фукс) та багато інших.
   Ориґінальні пам'ятки історії та культури, зібрані і дбайливо збережені в багатьох громадських музеях Львівщини, відіграють важливу роль у вихованні в душах молодого покоління національних, духовних і моральних вартостей. Саме на прикладах життя, боротьби і творчості найвидатніших українців молодь виховує у собі почуття самоповаги і гідності, пошани до пам'яті національних героїв. Низько вклоняємося невтомним і шляхетним людям, котрі створюють музеї на громадських засадах, збирають і записують спогади учасників визвольних змагань, зберігають і популяризують наше минуле. Минуле, без якого немає майбутнього…

  1. Закон України "Про музеї та музейну справу" від 29 червня 1995 р. № 249/95 ВР // Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Збірник офіційних документів / Генеральна прокуратура України.- К.: Істина, 2002. - С. 49.
  2. Кодекс професiйної етики IКОМ // Пам'ятки України: iсторiя та культура. - 1998. - № 1. - С.154 - 159.
  3. Копитько О. Музейна стратегiя // Український музей: Iнформацiйний бюлетень. - 2005.- Берез. (№ 3).
  4. Крутоус А. Науково-методична дiяльнiсть ЛIМ // Ми - з Львiвського iсторичного… 1893 - 2003: До 110-рiччя створення ЛIМ: Спецвипуск. - Львiв: Новий час, 2004. - С. 70 .
  5. Буланий I., Явтушенко I. Громадськi музеї України: Iсторiя, досвiд, проблеми. - К.: Мистецтво, 1979. - С. 20.
  6. Архiв Львiвського iсторичного музею. - Накази по Музею (3 сiчня 1967 року - 26 грудня 1967 року). - С. 22.
  7. Нашi працiвники // Ми - з Львiвського iсторичного… 1893 - 2003: До 110-рiччя створення ЛIМ: Спецвипуск. - Львiв: Новий час, 2004. - С. 87 - 199.
  8. Типове положення про музей на громадських засадах: Затверджене Колеґiєю Мiнiстерства культури УРСР 25 вересня 1978 р., погоджено з Укрпрофрадою // Буланий I., Явтушенко I. Громадськi музеї України: Iсторiя, досвiд, проблеми. - С. 161 -165.
  9. Крутоус А. Науково-методична дiяльнiсть ЛIМ // Ми - з Львiвського iсторичного…1893 - 2003